Мріяв повести доньку у перший клас, але не судилося: історія загиблого Героя Андрія Дудіка з Волині

Спогади про воїна опублікувало видання «Селянське життя».

Андрія Руслановича мобілізували до війська 1 березня 2022 року. Виконував бойові завдання у складі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. У своєму підрозділі військовослужбовець обіймав посаду командира відділення стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецького батальйону.

Боронити країну від російських окупантів було свідомим вибором Андрія. Не чекаючи повістки, разом з батьком пішли до центру комплектування. Служба в роті охорони не задовольняла Дудіка молодшого, рвався на передову. І таки домігся свого… Воювати нашому землякові випало на найгарячіших напрямках. Побратими його поважали за те, що був хоробрим і винахідливим при виконанні поставлених завдань.

Мама захисника Тетяна Анатоліївна пишається таким сином. І сама колись хотіла, щоб він вступив в академію сухопутних військ. Не перечила, як вирішив йти на фронт:

«Ми з чоловіком тільки згодом дізналися від комісара, що Андрій, будучи в роті охорони, писав рапорти про відправку на фронт. Він дійсно прагнув захищати свою сім’ю, рідних. Не можна допустити, щоб ці варвари прийшли сюди, казав. Понюхати пороху випало під Бахмутом, Соледаром. Впевнена, там дуже важко було. Але син ніколи не скаржився. Почувався на позиціях у «своїй тарілці». Ніби ожив… Став більш ініціативним, зібраним. Радів як дитина, коли вперше влучив у ціль з джавеліна. Ще зі школи мав дорослий розряд зі стрільби. А в армії йому навіть пропонували освоїти снайперське ремесло».

Загинув Андрій Дудік якраз перед своїм днем народження. Його ненька до іменин планувала спекти торт: «Я часто передавала через волонтерів різні солодкі смаколики для військових. На синові іменини теж хотіла зробити такий сюрприз, вже навіть інгредієнти для торта придбала. Але трапилось не поправне… Андрій довго не з’являвся в мережі. Думала, просто зв'язок поганий, таке часто бувало. Але причина виявилася іншою. Страшну новину про загибель найріднішої людини дізналась від куми. Земля тоді пішла з-під ніг».

Відтоді пані Тетяна майже щодень провідує сина на кладовищі. І біля того горбка землі завжди зринають спогади:

«Мій Андрій був добрим, покладистим. Фінансист за спеціальністю (дві вищі освіти мав), але до цієї роботи душа чомусь не лежала. До війни займався будівельною справою, робив людям ремонти. Своїх клієнтів дуже цінував. І нам звів літню кухню, простору бесідку. А в місцевому дитячому садочку зробив з дерева лавочки, гойдалку. Мав «золоті» руки. А ще був дуже хорошим сім’янином. Як же він любив свою єдину донечку Софійку. Плавати навчив, на велосипеді їздити, підкидав завжди так, що, здавалось, до неба злетить. Так мріяв повести її у перший клас, але не судилося. Тепер внучка – наша єдина розрада. Як дві краплі води, схожа на Андрія, навіть повадки ті ж. Коли вона підросте буде гордитися своїм татом-Героєм».

Читайте також:

• Поховали Героя за день до його 33-річчя: мати захисника з Волині серцем відчувала смерть сина
• «Закрив собою побратимів: спогади про загиблого Героя з Волині Олександра Гурка
• Найменшу донечку бачив лише при народженні та на хрещенні: історія Героя з Волині