З пологового — з побратимами: на Волині дружина загиблого воїна народила доньку

Стояли тихо, мовчки. Лише вітер торкався хрестів і прапорів і приносив із собою невимовний біль, розповідає Вісник. 

Був відчайдушно сміливим

– Ми з Олегом разом служили з початку великої війни. Він був веселим, життєрадісним, доброзичливим, наполегливим, ініціативним, впертим у роботі та відчайдушно сміливим. Наш побратим дуже любив дружину Мар’яну, чекав дитину, мріяв жити у мирній Україні й робив усе для цього, – згадує біля могили командир бойової групи «Омега» із позивним «Зброяр». – Олег загинув 15 серпня 2025 року на покровському напрямку, коли завозив бронетранспортером бійців на позиції. Це сталося миттєво, після дронової атаки, – пряме влучання, не було шансів його врятувати. Прекрасний воїн, якого з нами більше немає, і нам його дуже не вистачає.

Олег Оксенюк з дитинства мріяв бути військовим. Для нього прикладом був батько, який служив у морській піхоті та прищепив любов до спорту обом синам. Після школи юнак поступив у Луцький військовий ліцей, успішно займався важкою атлетикою. Згодом вивчився на тракториста у Колківському вищому професійному училищі, там же отримав водійські права.

– У 2013 році Олег був призваний на строкову службу, – розповідає його мама Марія Федорівна. – Там себе дуже добре зарекомендував, тому йому запропонували підписати контракт. Служив у Національній гвардії України. Спочатку в Дніпрі, згодом перевівся у Львівську область.

Дружина захисника Мар’яна згадує їхнє знайомство, ніби це було вчора.

З Олегом вони почали спілкуватися у соціальних мережах у кінці 2017 року.

– З’ясувалося, що ми з ним родом з одного села – зі Старосілля, – пригадує жінка. – У дитинстві жила там у дідуся й бабусі. Тільки ходила в школу у Колки, а він – у Старосіллі. Ці села поряд. Олег – 1994-го року народження, я 1996-го, але якось тоді не перетиналися. У січні 2018-го ми вперше зустрілися. Олег почав приїжджати до мене, я живу в селі Острожець Дубенського району Рівненщини. Від першого шлюбу маю сина Тимофія.

Тоді хлопчикові було чотири роки. Влітку ми вже мали спільну поїздку втрьох. Олег став спочатку для сина другом, а згодом – справжнім батьком: турботливим, уважним, авторитетним. Тимофій називав його татом. Чоловіки відразу знайшли між собою спільну мову. Син його дуже любив.

У 2019 році в Олега закінчився термін другого контракту. Він служив у навчальному центрі інструктором з водіння. Чоловік приїхав жити до Мар’яни в Острожець, разом зустрічали 2020 рік. У 2021-му вони офіційно розписалися й стали законними чоловіком і дружиною. Олег наполіг на цьому.

Згодом влаштувався на роботу в «Луцькавтодор», де йому дали новий екскаватор, який дуже швидко опанував. Коли почалася велика війна, їхня бригада якраз робила дорогу на кордоні з Польщею в Ягодині.

– Олег мені зателефонував 24 лютого 2022-го раненько й сказав, що росіяни бомбили луцький аеропорт, що через півтори години приїде додому. Попросив зібрати сумку, знайти військовий квиток, бо має прибути у свій підрозділ. Я сиджу вдома з тим військовим квитком і плачу. Заспокоїв і повторив, що поїде на службу, бо це його обов’язок, він давав присягу та має досвід, – пригадує Мар’яна.

Спочатку Олег був у навчальному центрі, а через кілька місяців з третьої спроби, пройшовши жорсткий відбір, перевівся у спеціальний підрозділ «Омега». Їхнє гасло: «Останнє слово за нами». Воно стало символом волі та відваги, адже, незважаючи на всі труднощі та виклики, омегівці готові стояти до кінця і прикласти всі зусилля, щоб досягти мети та захистити державу. «Омега» — остання літера в грецькій абетці.

Одним із цих легендарних бійців став Олег Оксенюк, який обрав собі позивний «Бурбон». З побратимами виконували секретні спецоперації на ворожій території. Дружині про це майже нічого не розповідав. Тільки якось зателефонував з чужого номера і сказав: «Ми вийшли…». Потім додав, що там було пекло. Коли повернувся, то декілька тижнів не міг прийти до тями. В серпні 2025-го вони були на покровському напрямку, і Олег тоді казав знайомим: «Я, напевно, звідти не повернуся…»

Подарунок для тата на день народження

Вони з Мар’яною почали будувати життя разом, хотіли мати власний дім, а ще чоловік мріяв про донечку.

– У мене 28 лютого, а в Олега 23 березня – дні народження. Ми тоді загадали бажання про донечку. Ім’я дитині вибирали разом. Вже перед тим, як він мав їхати на Схід, ми визначилися. Хотілося старовинне українське ім’я, – продовжує спогади дружина воїна. – Олег тоді сказав: «Гарно звучить – Христина Олегівна Оксенюк. Так що буде в нас Христинка». Коли його не стало, я була на четвертому місяці вагітності.

Мар’яна пригадує, що після похорону чоловік дуже часто їй снився. Було навіть таке, що бачила уві сні, як все сталося і як він загинув. Розповіла побратимам, котрі тоді їхали з ним, то вони дивувалися, адже все саме так і було.

– Якось сниться, що йду дорогою, а навколо багато розбитих машин, і в одній з них я його знаходжу, лежить схилений на кермо, з відкритими очима. Хлопці казали, що так і сталося – був приліт FPV-дрона, якого не помітили, тому Олег не встиг зреагувати. Його, вже мертвого, відразу витягли з машини, бо був другий приліт. Якби вони запізнилися на кілька хвилин, то вже не було б що забирати. Виносили звідти побратими, йшли кілька кілометрів пішки. У хлопців з «Омеги» залізне правило – своїх на полі бою не залишають. Після його загибелі я кожного дня молилася й просила, щоб снився. І він приходив до мене у сни. Після народження донечки Олег перестав снитися, – ділиться жінка сокровенним.

Дружина здійснила заповітну мрію загиблого чоловіка – 25 січня цього року Мар’яна Оксенюк народила у Луцьку в перинатальному центрі донечку, його продовження, його любов, яка не загинула разом із ним.

– З пологового будинку мене приїхали забирати його побратими. Це був для мене сюрприз. Вийшла така розгублена, навіть не сподівалася, а вони чекають з кульками, з подарунками. Дуже вдячна його побратимам! Хлопці мене постійно підтримують, регулярно телефонують і запитують, як я та як діти? Ми з ними як одна сім’я. Один з побратимів підрозділу «Омега» став хресним батьком нашої Христинки. Він тоді сказав: «Тепер я – тато на дві сім’ї», – згадує Мар’яна.

Наступного дня, 23 березня, поїхали всі разом на кладовище. Туди, де тиша. Туди, де біль. Туди, де він. Мар’яна привезла чоловікові подарунок – їхню дівчинку, про яку Олег мріяв. Крихітна Христинка тихо спала у мами на руках, навіть не знаючи, що цей день – день народження її тата, якого вона ніколи не обійме, який ніколи не почує її першого слова, але який так сильно її чекав. Мені здається, того дня навіть вітер плакав разом із ними.

Кость ГАРБАРЧУК

Читайте також: 

• Рік і чотири місяці вважався зниклим безвісти: захисник з Волині Олександр Омелянчук повернувся за обміном загиблими
• Поговорив з рідними, а вже наступного дня був офіційно безвісти зниклим: Герою з Волині назавжди 25 років
• «Рому і ще двох вели в полон. Але не довели...»: воїн-патріот з Волині назавжди залишився 19-річним