Ігор Кунашик - історія полеглого Героя з Волині

Захисник з Волині Ігор Кунашик понад рік вважався безвісти зниклим. Герой України народився й жив у Луцьку, але його коріння – із Годомич, де пройшло його дитинство і куди він повернувся назавжди.

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба».

– Ігор народився у хорошій сім’ї, ріс із добрим серцем і повагою до людей, – каже староста Годомичівського старостинського округу Любов Мартинюк.

Вона розповіла, що хоч Ігор і мешкав у Луцьку, він часто приїздив у село до дідуся й бабусі, мав тут багато друзів. Його батьки, уродженці Годомич, виїхали до міста ще в 1980-х, коли обоє працювали у «Волиньобленерго» і отримали там квартиру. Саме там пізніше трудився й Ігор.

– Дуже гарно за нього відзиваються – відповідальний, розумний, справедливий. Його мама часто навідується в наше село, бо тут їй усе рідне. Тож вона вирішила, щоб Ігор спочив поруч із батьком у Годомичах, – каже староста.

Ігор Кунашик народився 25 серпня 1986 року в Луцьку. Закінчив 26-ту школу, а згодом університет «Україна», здобувши фах економіста. Після навчання працював у «Волиньобленерго», де з 2008 року обіймав посаду провідного економіста, певний час виконував обов’язки заступника начальника фінансового відділу.

– Він любив роботу, був рухливий, спортивний, грав у футбол за свою організацію, – згадує його мама Лідія Георгіївна. Батько чоловіка, Олександр Георгійович, також працював у «Волиньобленерго», але помер у 2019 році від онкозахворювання.

Як розповіла пані Лідія, у квітні 2024 року Ігор був мобілізований. Після навчання у Житомирі й Чернівцях потрапив до 80-ї десантно-штурмової бригади, а згодом був переведений у 25-ту окрему повітрянодесантну Січеславську бригаду. 22 серпня 2024 року він прибув на позиції поблизу Новогродівки Покровського району Донецької області, а вже 24 серпня – у День Незалежності України – загинув.

– Його відправили в один кінець… Він зразу загинув. Я навіть не знаю, чи встиг повоювати. Син ніколи нічого не розповідав – оберігав мене, бо я також хворіла на онко. Казав лише, що все добре… – говорить Лідія Георгіївна.

Спочатку його вважали зниклим безвісти. Майже рік і два місяці мама жила між надією і відчаєм, шукаючи бодай якусь звістку – у військових частинах, у списках полонених, у соціальних мережах. Але лише нещодавно підтвердилась його загибель.

Ігор із дружиною, з якою розлучились, мав доньку Валерію, якій зараз 13 років.

– Вона довго не вірила. Все казала: «Мій тато живий, я знаю». Коли ми поїхали в Кропивницький підтвердити ДНК, не могли їй одразу сказати – вона саме була на олімпіаді… – пригадує згорьована матір. – Колишня дружина теж тяжко пережила втрату Ігоря, бо ж у її дитини вже нема батька. Це страшно…

Після смерті чоловіка й сина Лідія Георгіївна залишилася сама. Донька Ірина вже певний час живе за кордоном, але приїхала на похорон до брата.

– Ми мешкали з Ігорем удвох. Він був моєю опорою. А зараз я тільки й живу тим, щоб приїхати в Годомичі. Там похований мій чоловік, а тепер і син, там наша хата, яка дісталась у спадок від чоловікових батьків. Я всі вихідні проводжу в селі. Хочу й сама бути там, поруч із ними…

Прощання з Ігорем Кунашиком та паранастас відбулися в луцькому соборі. Транспорт для перевезення охочих поїхати в Годомичі із Луцька надало ПрАТ «Волиньобленерго» – вісім службових бусів, а також автобус міської ради.

Зустрічали Героя у Колківській громаді сотні людей – друзі, колеги, сусіди, військові, представники влади. Люди вишикувалися живим коридором – від початку села Годомичі до кладовища, де відбувся чин похорону. Панахиду звершили благочинний Колківської округи ПЦУ протоієрей Андрій Закидальський та настоятель місцевого храму отець Назарій. Прощання пройшло з військовими почестями. Слова підтримки рідним та близьким висловили заступниця Колківського селищного голови Оксана Наглюк і представник ТЦК та СП Юрій Хом’як.

Вічна пам’ять Захиснику Ігорю Кунашику! Щирі співчуття рідним і близьким полеглого Воїна!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також: