Під час наступної відпустки планував освідчитися своїй нареченій, але не встиг: Герою з Волині назавжди 22 роки

Михайло був другим, молодшим сином у родині Ковбів, яка проживала у Малій Осниці. Проте у батьків – Ніни Андріївни, секретаря сільської ради, та Олександра Володимировича, водія, – сімейні стосунки не склалися й вони розлучилися. Мати із синами переїхала жити у Велику Осницю, де вони ходили до школи. Жінка постійно брала їх із собою у Нічогівку спершу допомагати, а потім і доглядати своїх батьків. Спогади про Героя пише газета Нова доба.

– Змалку Михайло був веселим і рухливим хлопцем. І завжди позитивним. Ще коли ходив у школу, то все казав, що буде військовим, – зі смутком у голосі пригадує його тітка Надія. – Коли Михайло закінчив школу, то всі переїхали проживати у Нічогівку. А Михайло подався навчатися в луцький коледж на будівельника.

Здобувши професію, парубок встиг трохи попрацювати в Києві на будівництві, а перед самим повномасштабним вторгненням їздив до Польщі на заробітки.

– У серпні 2022 року племінник підписав контракт зі Збройними Силами. Служив у 46-ій окремій аеромобільній бригаді, де був командиром аеромобільного відділення, мав звання молодшого сержанта та позивний «Волинь», – продовжує пані Надія. – Звільняв Херсон, був під Соледаром, Бахмутом, на Запорізькому напрямку, а останнім місцем дислокації була Мар’їнка, де він й загинув. До матері дзвонив майже щодня, якщо був зв’язок. В останні дні, коли були великі перебої із мережею “Київстару”, то писав на Вайбер. І в останній свій день написав: «У мене все добре. Буде зв’язок – передзвоню». У нього завжди для нас було все добре. А ще обіцяв матері завезти її на море в Крим: «Мам, спершу я покупаюся в Криму, а потім і тебе звожу, ти ж нас малими возила».

Михайло кілька разів був у відпустці й під час наступної планував освідчитися своїй нареченій Насті із Вараша. Дівчина їздила до Воїна у Дніпро, де вони разом 20 листопада відсвяткували його 22-річчя. Рідні знали Настю, бо вона приїжджала до них. Вони мали стільки спільних планів та мрій.

Попрощатися зі своїм товаришем приїхали побратими із Донецька, із якими служив, а ще ті, з якими визволяв Херсон, із Рівного, з якими проходив реабілітацію після поранень. Всі вони в один голос казали рідним, що Михайло був світлою людиною.

Велелюдною ходою траурний кортеж пройшов від дому захисника до храму Святого Миколая Чудотворця ПЦУ, де відспівали Воїна. Поховали Героя у селі Нічогівка із усіма військовими почестями.

Нещодавно у старшого брата Михайла Артема, який проживає в Києві, народився син. Не встигла бабуся порадіти народженню онука, як довелося їй одягнути чорну хустину…

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким українського Захисника, низько схиляючи голови в скорботі. Вічна пам’ять і слава Герою!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• Важка хвороба не залишила шансів на життя: життя захисника з Волині обірвалося на лікарняному ліжку
• Подружжя чекало на дитину: 31-річний Олег Оксенюк з Волині загинув на фронті від осколкового поранення
• Вірив у Бога і молитви: спогади матері про Героя Степана Локшина з Волині