Мріяла про пишне і гучне весілля, натомість повертається на Волинь «на щиті»: історія 26-річної Героїні

Спогадами про Героїню поділилася Катерина Мокренко на сторінці «Волонтерська допомога Любомль Волинь» у фейсбуці.

В 2014 році Надійку батьки привезли в Любомль, щоб вберегти від жахіть, які відбувалися там, де вона народилася та виросла. Надя родом з м. Попасна Луганської обл. Жила та закінчувала школу в тітоньки в Любомлі. Вже тут підкорила багатьох своєю українською - розмовляла виключно рідною. По закінченні школи, вступила на педагогічний факультет в м. Рівне, паралельно навчалася також на військовій кафедрі. 

«Хоч в ріднім місті на той час стало спокійніше, вирішила залишитися на Західній Україні, бо жила, надихалася, любила усе, що стосувалося українського. Надійку цікавило усе - обряди, традиції, звичаї, поезія, культура, бо Україна була коханням її життя», - йдеться у дописі. 

В 2020 році, Надія прийняла свідоме, обдумане та виважене рішення - вступила до лав ЗСУ. У 18 років пішла служити, бо мріяла про вільну, сильну, незалежну Україну. 

«На такий поступок не здатні навіть сьогодні, через два роки після початку війни, багато дорослих чоловіків. Це вартує шаленої поваги. В 2022 році Надійка вийшла заміж. То було кохання усього її життя. Вони безмежно кохали. Уся стрічка Наді була наповнена коханням, мріями та планами на майбутнє зі своїм коханим: «Вірю, нашій щирій Любові не буде краю»… Вони жили, кохали, бачили своє майбутнє до глибокої старості разом… Вони мали народити дітей, виховати їх такими ж Справжніми як самі, навчити любити Україну понад усе… Але ж ні, Надійка ніколи вже не стане мамою… Бо наш «старший брат», наш «гуманний сусід» чомусь вирішив «визволити» нас від «тягаря нацизму», - пише Катерина Мокренко.

Надя дуже мріяла про гучне, велике весілля, бо побралися з коханим швидко, в колі найрідніших. 

«Все казала: «Закінчиться війна, відгуляємо з усіма традиціями, з друзями, рідними». Навіть сукню замовила-купила… Тепер ця сукня весільна, разом із вишиваною сорочкою чекають на свою наречену, щоб бути вложеними в домовину, та супроводити в останню дорогу… Надійка була дуже світлою, щирою, доброю, привітною, завжди з теплою усмішкою на устах. Вона була Сонечком, надією та опорою для своїх рідних, дідуся з бабусею, матусі з татом та братиком, для тітоньки, сестричок. Була хорошим, надійним другом для цивільних друзів, та побратимів. До слова, Надя служила зі своїми побратимами нарівні, мала звання капітана (впевнена, такі звання за просто так не присвоюються).  Надя була милою, красивою, ніжною, тендітною для свого коханого. Хочеться, щоб памʼять про неї залишилася такою, якою вона була сама - світлою, сонячною, усміхненою», - пишуть про нашу Героїню.

Читайте також:

• «Щоранку перед боєм звертався в молитві до Бога»: спогади про полеглого Героя з Волині
• Дружина телефонувала повідомити, що на війні загинув сусід, не знавши, що чоловік також поліг у бою: історія Героя з Волині
• Менший брат стояв навколішки перед домовиною і просив прощення, що не зумів вберегти: спогади про 21-річного воїна з Волині