Ризикував своїм життям заради пораненого побратима і загинув: спогади про Героя з Волині Олександра Павловича

Про це пише Нова доба. 

Життя Олександра Леонідовича Павловича обірвалося 27 жовтня від смертельних поранень через ворожий обстріл із міномета в Краматорському районі Донецької області. Деякий час він вважався зниклим безвісти, а згодом його тіло евакуювали з поля бою й повернули до люблячої родини, із якої четверо чоловіків стали на оборону України.

– Саша після навчання у Львові на зенітника протягом дев’яти місяців перебував на самому нулі на Сході України. На передових позиціях був і його син Максим, який пішов на контрактну службу в ЗСУ. На Покровському напрямку служить наш брат Юрій Волков, котрий вже тричі отримував поранення, а також там був тяжко поранений чоловік нашої сестри – Володимир Кондращук, він нині лікується у госпіталі, не може рухатися. Ми всі молимося за його одужання, – із сумом розповідає сестра загиблого Героя Людмила Матвіюк, яка мешкає зі своєю сім’єю в Розничах на дідівському обійсті.

У полеглого воїна є два брати та дві сестри. Вони зі старшим братом Ярославом народжені у першому маминому шлюбі, а після смерті свого чоловіка Леоніда Павловича вона вийшла заміж за Леоніда Волкова, теж вже, на жаль, нині покійного. Народилися ще Людмила, Юрій та Марія.

Останні п’ятнадцять років Олександр Павлович проживав у с. Лаврів Луцького району, куди переїхав до мами Світлани Романівни після розлучення із дружиною. Розничі – його отча земля. Тут він зріс, відучився в школі, отримав професію у Колківському ВПУ, одружився. Тут полеглого Олександра Леонідовича вирішили й поховати. У Розничах лишилися проживати його колишня дружина Світлана та двоє синів – Романові зараз двадцять п’ять років, Максимові – двадцять три.

Олександр Павлович здебільшого працював на будівельних роботах, їздив по заробітках.

– Брат був дуже добрим, – каже пані Людмила, – намагався всіх підтримати, кожному допомогти. Навіть і в ЗСУ йому дали позивний «МЧС», бо хотів усіх порятувати. Якось було розповідав, що, перебуваючи в окопах, просив у командування дозволу піти під обстріл по пораненого побратима, ризикуючи власним життям. Йому цього не дозволили…

Переглядаю відео, яке надіслали рідні Героя. На ньому він показує свої медалі – «Хрест 60 ОМБр» та «Учасник бойових дій», говорячи, що за них він заплатив велику ціну, якби лиш хто знав яку… Так щемко від цих його слів…

– Саша пішов на війну без будь-яких вагань, кажучи, що так треба. Незадовго до своєї загибелі приїздив у відпустку, – продовжує свою розповідь про брата Людмила Леонідівна. – Він ніби попрощався з нами всіма – усіх відвідав, з усіма поговорив. Сказав, що не знає чи повернеться… Мама, яка з тривогою і молитвами чекала з війни двох синів, зятя й онука, навіть намагалася відмовити його їхати назад на війну. Але він був проти. «Якщо я не повернуся, то наступного, хто мав їхати у відпустку, не відпустять додому. Я так не можу зробити», – відповів їй.

Зустрічали «на щиті» Героя Олександра Павловича сотні земляків, аби із вдячністю та шаною провести його до місця вічного спочинку. Так, велика ціна його медалей, велика ціна ним заплачена за спокій нашого життя на рідній землі. Нехай вона ніколи не буде забута! Дякуємо йому, співчуваємо його рідним та близьким. Слава Україні і її ніким нескореним Героям!

Юлія МУЗИКА

Читайте також: 

• «Шукав серед 200-их живих і таки знаходив хлопців, яких буквально оживляв»: історія загиблого 28-річного військового лікаря з Волині
• Навіки 26: молодий Герой з Волині влучив у ворожий винищувач «Град», а у відповідь ворог забрав його життя
• У відпустці відзначив дні народження дітей, зустрівся зі всіма родичами та поїхав, а через 10 днів життя обірвалося: спогади про Героя з Волині