Сам пішов на фронт: захисник з Волині четвертий рік боронить Україну
Під час повномасштабного вторгнення росії мільйони українців залишили свої домівки, роботу та звичне життя, щоб стати на захист рідної землі. Серед них були люди різного віку і професій. Багато хто добровільно пішов до війська, розуміючи, що саме від їхньої мужності та єдності залежить майбутнє нашої країни. Серед тих, хто без вагань став до лав Збройних Сил України, – і захисник із села Люб'язь на Волині Григорій Смокович.
Із жовтня 2022 року він боронить Україну від російського ворога, розповідає видання «Нове життя» - новини Любешівщини.
Григорій Григорович народився у селі Великий Курінь. Там минули його дитячі та шкільні роки. Після закінчення місцевої школи здобув фах у Любешівському професійно-технічному училищі, а згодом відслужив строкову службу в армії.
Повернувшись додому, створив сім’ю. Разом із дружиною виховував трьох дітей. Працював у лісгоспі, згодом – на пилорамі, періодично виїжджав на сезонні заробітки. Жив звичайним сільським життям.
Та все змінила війна. Повномасштабне вторгнення росії застало його вдома.
– Піти служити чоловік вирішив самостійно. Поставив нас перед фактом, що мусить іти захищати країну і свою родину, бо інакше не може, – розповідає дружина Наталія Миколаївна.
Наприкінці жовтня 2022 року він без вагань став захисником України. Спочатку служив у місцевій територіальній обороні, а згодом виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту у складі 100-ої окремої механізованої бригади в протитанковому взводі на Серебрянському, Покровському та Торецькому напрямках.
У грудні 2024 року під час виконання бойового завдання під Торецьком Григорій Смокович отримав поранення. І нині осколки того бою залишаються в його тілі як болюче нагадування про пережите.
Та попри поранення і випробування він не зламався. Григорій Григорович продовжує службу на Сумщині у складі 204-ої бригади Повітряних сил у батальйоні охорони.
– Моєю мотивацією є родина, підтримка побратимів, а також віра в перемогу, – скромно каже захисник.
Справжньою опорою і гордістю воїна є його рідні. Дружина Наталія вже четвертий рік живе в щоденному очікуванні звістки від коханого. Подружжя домовилося: щойно Григорій повертається з позиції, обов’язково дає про себе знати – незалежно від того, чи це ніч, чи день. Для дружини кожна така звістка – найбільше заспокоєння і підтвердження того, що з ним усе гаразд.
Гордістю батька є його діти. Син Роман пішов стежками тата – нині він курсант другого курсу Національної академії внутрішніх справ.
За час служби захисник отримував відзнаки. Проте, як зізнається сам, найбільшою нагородою для нього є безпека родини. Як і всі українці, Григорій Григорович мріє про мирне життя.
– Хочу якнайшвидше повернутися додому, до сім’ї, дочекатися онуків. І, звичайно, найбільше хочеться діждатися нашої перемоги.
Читайте також:
- Пішла на війну за покликом серця: історія волинянки, яка служить разом із чоловіком
- Багатодітний батько добровільно пішов на війну - історія захисника з Волині
- Від хірурга до бойового медика: як волинянин Роман зі «Сталевої Сотки» рятує життя на фронті
Будь в курсі усіх новин
