Понад 28 місяців родина жила надією: воїн із Волині зник безвісти через кілька днів після переведення до штурмової бригади «Скеля»

Історію Героя розповідає газета Нова доба.  Володимир народився 18 лютого 1980 року в Прилісному в родині Олександра Васильовича та Ніни Іванівни Величків, був старшим серед трьох дітей. Навчався у місцевій школі, після її закінчення вступив до Ірпінського технікуму торф’яної промисловості. Згодом працював на торфозаводі «Сойне», їздив на заробітки, не цурався жодної роботи.

Свою майбутню дружину Оксану зустрів несподівано.

– Я працюю медсестрою. Він захворів, і я прийшла на виклик оглянути його горло. Так і познайомилися. До того ж я дружила з його сестрою, – згадує дружина Захисника Оксана. – 12 травня 2007 року ми одружилися. Спочатку жили на орендованих квартирах, а потім придбали власне житло. У нас народилося двоє дітей – син Олександр і донька Тетяна.

Про чоловіка вона говорить із теплотою: «Він був дуже добрий. Любив дітей, мене. Завжди стояв за правду. Якщо вважав, що має рацію, переконати його було дуже важко».

Після початку повномасштабного вторгнення Володимир одним із перших записався до місцевої територіальної оборони.

– Ми думали, що він служитиме тут, біля дому. Але через кілька тижнів його викликали до військкомату нібито для звірки даних. Він повернувся вже з повісткою і сказав: «Готуй мені рюкзак, я вже завтра їду…».

18 травня 2022 року чоловіка мобілізували. Після Рівненського полігона служив у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти, виконував бойові завдання на Донеччині. Після контузії та поранення мав серйозні проблеми із зором, однак не погоджувався залишити побратимів.

– У нього була можливість зробити операцію і трохи відтермінувати повернення. Але він сказав: «Я хлопців не залишу, буду з ними до кінця», – говорить пані Оксана.

9 лютого 2024 року Володимира перевели до 425-ї окремої штурмової бригади «Скеля». Уже за кілька днів він вирушив на нове бойове завдання.

– Уночі написав, що вже прибув. А 18 лютого, у його день народження, я подзвонила, щоб привітати. Він сказав: «Нас відправляють, зв’язку не буде». Наступного ранку зв’язок із ним обірвався назавжди… – з гіркотою у голосі каже жінка.

Згодом родина отримала сповіщення: з 19 лютого 2024 року Володимир вважався зниклим безвісти.

– Ми жили надією. Надходили повідомлення, що він нібито в полоні, телефонували шахраї, виманювали гроші. Ми хапалися за кожну ниточку, дуже хотілося вірити, що він живий… – продовжує жінка.

Остаточну крапку поставив дзвінок із Полтавського моргу – ДНК-експертиза підтвердила загибель.

– Чоловік завжди повторював: «Все буде добре. Не переживай. Я приїду, і ми все доробимо, що запланували». Він дуже мріяв купити автомобіль. Я казала: «Давай купимо простішу автівку, на яку в нас зараз вистачає коштів». А він усміхався й відповідав: «Дозбираємо і купимо “Нісанчика”». На жаль, здійснити цю мрію він не встиг…

Особливо боляче переживають втрату діти. Син Олександр ще зі шкільних років обрав військову професію, нині навчається у Київському виші за спеціальністю «Правоохоронна діяльність у ЗСУ».

– Володя завжди казав: «Я не став військовим, зате мій син ним буде», – говорить пані Оксана. Наймолодша донька Тетяна також не може змиритися із втратою.

– Вона щодня ходить на кладовище. Каже: «Мамо, я сама піду до тата, розкажу йому, як минув день». А потім плаче: «Як у мене буде весілля без тата? Як буде випускний без тата? У всіх будуть тати, а в мене – ні…», – зі сльозами розповідає Оксана Величко.

Провести Володимира Величка в останню путь із усіма військовими почестями прийшли сотні людей – жителі Прилісного, інших сіл громади, представники влади, військові, друзі та знайомі. Понад 28 місяців родина жила між болем і надією, чекала на диво. На жаль, війна поставила у цій історії страшну крапку.

Світла пам’ять про Володимира Величка назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав. Вічна пам’ять Герою.

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• Не бачила сина мертвим і досі чекає: мама Героя з Волині виховує маленьку копію загиблого тата
• Повернувся з російського полону, але не встиг пожити вдома: спогади про Героя з Волині «Історика»
• Двічі ставав на захист країни. Спогад про полеглого воїна з Волині