Проблеми з зором не завадили захищати свою країну: історія бійця волинської бригади

Історію бійця розповіли у бригаді. 

– Ось і настав мій зірковий час! - жартує 20-ти річний Андрій, пригадуючи початок повномасштабного вторгнення.

Коли з часом він побачив військового з шевроном Князівської бригади, мало не заплакав. Хлопець, усвідомлював, що скоро стане частиною славнозвісного підрозділу. Відчуття були, як у героя фільму, коли у фіналі він отримує все, до чого прагнув.

- У такі моменти впевнюєшся, що ти на своєму місці і все робиш правильно, - зізнається воїн.

Андрій йшов до цього дня більше десяти років. Все почалося у 2014-му, коли десятирічний хлопець вирішив, що буде захищати свою країну. Тоді Андрій визначив для себе перший крок – вступ до військового навчального закладу.

– Ти не будеш військовим з таким зором, це неможливо, – цими словами закінчився мій медогляд для вступу до військового ліцею після дев’ятого класу. Тоді все ніби рухнуло, а в голові крутилося: «Андрію, ти попав». Та після одинадцятого класу я повторив спробу – подав документи до військової академії. Знову відмовили.

Третій шанс втілити мрію випав у сімнадцятирічному віці – після початку повномасштабного вторгнення. Ні, до війська Андрія не взяли – він вирішив брати участь в організації оборони рідного села на Волині.

– Перші два тижні вдома практично не з’являвся – чергував на блокпості, перевіряв автомобілі, виготовляв коктейлі Молотова, планував засідки… Пригадую, як із другом ми мали ловили одного диверсанта, принаймні у нас була така інформація, - посміхається воїн, пригадуючи початок 2022 року. - Влаштували засідку в лісі біля переправи через річку. Сховалися під містком, при мені – перцевий балончик та ліхтарик, який я хотів видати за пістолет. За планом, коли з’явиться диверсант, я мав вистрибнути з тим «пістолетом» і закричати: «Руки вгору! Лягай! Хлопці, сюди!». На щастя для нас чи для диверсанта, цієї зустрічі не трапилося.

Згодом Андрій приєднався до Князівської бригади. Тепер його зброя куди серйозніша, аніж ліхтарик та газовий балончик. Хлопець – воїн мінометного підрозділу: починав службу в мінометному розрахунку, а тепер вже командує цим мінометним підрозділом.

– Тут важливо не лише знати свої обов’язки, а й бути готовим замінити будь-кого з побратимів. Багато чого я навчився у командира. Коли він пішов на підвищення, мене призначили на його місце. Достатня обізнаність та хороший колектив допомогли швидко адаптуватися до нових обов’язків.

Проблеми з зором не стали на заваді Андрію в прагненні захищати свою країну. Як виявилося, при бажанні всього вистачає не лише для влучного пострілу, а й щоб чітко бачити свою мету, вірити в неї і не боятися зробити перший крок!

Читайте також: 

• Волинянина Віктора Гудька «на щиті» привіз брат, який теж у війську: спогади про Героя
• «Я чоловік! Чого я мав відсиджуватися вдома», - мінометник з волинської бригади
• «Роботи не було і я пішов убивати в Україну»: українські десантники взяли в полон солдата російської армії. Відео