Пройшов війну, а загинув у жахливій ДТП у столиці: спогади про Героя з Волині

Поки батьки працювали, діти радо відвідували дитячий садочок. Тут своєрідний і допитливий хлопчик легко знаходив спільну мову з однолітками, був енергійною та чуйною дитиною. Історію Героя пишуть на сайті Камінь-Каширської громади.

Згодом було навчання у місцевій школі, де в хлопчика було багато друзів. Михайло був хорошим учнем, старанним, справедливим, веселим і товариським хлопцем, вірним товаришем. В шкільні роки захоплювався грою в шахи та читанням художньої літератури. Але найбільше любив юнак уроки географії. І, навіть, будучи вже дорослим, хлопець цікавився цією наукою, з легкістю називав столицю будь-якої країни, чи то висоту гори, чи глибину озера… З великою повагою та вдячністю говорив він про свою улюблену вчительку географії – Ковальчук Тетяну Георгіївну, яка своєю педагогічною майстерністю і запалили в хлопця той вогник пізнання. Часто можна було зустріти дорослого вже Михайла на сільській вулиці з букетом квітів, які він ніс своїй улюбленій вчительці. Ішов до неї, щоб привітати зі святом, поговорити, порадитись та допомогти.

У травні 2007 року родину Ковальчуків спіткало велике горе – хвороба забрала батька, який був годувальником сім’ї. Михайлові було на той час усього 17.

Після закінчення школи, юнак продовжив навчання у ПТУ м. Камінь-Каширський за спеціальністю муляр-штукатур. З молодих років хлопцеві довелося заробляти на життя для себе та хворої матері. Він часто виїжджав на сезонні роботи, не боявся фізичної праці: допомагав рідним, сусідам, односельчанам.  А згодом - доглядав за хворою матір’ю, як міг, давав раду: готував немудрі страви, годував, давав ліки, знаходив слова підтримки, турбувався про неї до останніх днів її життя. У 2022 році не стало найдорожчої людини в його житті – мами, з якою завжди був щирий та відкритий, при якій ніколи не соромився виявляти справжні почуття та часто ділився своїми мріями.

Після смерті матері, найріднішою людиною для Михайла став брат Іван, який на той час вже створив сім’ю та побудував будинок поряд із батьківською хатою. З братом вони завжди були рідними людьми. Саме з ним він радився про майбутній ремонт батьківської оселі, для якого вже придбав покрівельні матеріали, заготовив деревину…  Частим гостем і хорошим помічником у будинку Івана був Михайло. Дуже любив він своїх племінників, ніколи не шкодував дітям на гостинці, носив їхні фото у себе в гаманці, а вони дарували дядькові своє тепло, лагідні посмішки та щиру дитячу любов.

Але у звичний ритм життя увірвалася повномасштабна війна.

24 серпня 2023 року Михайло Ковальчук був мобілізований та скерований для проходження навчання у м. Хмельницькому. 5 листопада приїхав на роковини смерті матері. Під час цієї короткотривалої відпустки отримав перелом нижньої кінцівки. А далі була реабілітація у Луцьку, знову Хмельницький, Луганський напрямок… Захисник ходив на позиції, бувало, рідко виходив на зв’язок із братом. Та недавня травма ноги дедалі частіше нагадувала про себе, хлопець не міг повноцінно виконувати свої обов’язки та отримав скерування на проходження ВЛК у м. Києві. Саме тут, у столиці, на нього й чекала миттєва смерть – страшна ДТП, яка сталася 6 серпня 2024 року. Не стало нашого Захисника. А плани в нього були на життя…

Поховали Михайла у рідному селі Воєгоща.

Учитель української мови та літератури

ЗЗСО «Воєгощанський ліцей»

Шпак Галина Якимівна

Читайте також:

• Вранці зателефонував до мами і товаришів, а за кілька годин раптово помер: спогади про Героя з Волині
• «Він якийсь інвалід. Виїде за кордон та й усе»: рідні загиблого у ДТП військового бояться, що винні уникнуть покарання
• Ціною власного життя прикрив відступ своїх побратимів: Микола Цюрик з Волині героїчно загинув у боях під Бучею