«Якщо кожен придумає собі «відмазку», то оскаженілий ворог рано чи пізно дійде і до нашої Волині», - боєць 100 ОМБР
Пан Андрій з липня 2024 року служить на посаді водія у батальйоні матеріального забезпечення 100 омбр. Чоловік має псевдо «Тяжик» – такий позивний, завдяки богатирській тілобудові, йому дали ще у навчальному центрі під час проходження БЗВП (базової загальновійськової підготовки).
Історію бійця розповіли у волинській бригаді.
У цивільному житті Андрій мав фах слюсаря-ремонтника. Упродовж 12-ти років працював на великій фірмі, яка займалася ремонтом і обслуговуванням тракторів та іншої сільгосптехніки – пройшовши шлях від рядового працівника до начальника сервісної частини:
– Думки йти до війська у мене були від початків повномасштабного вторгнення. Адже багато друзів служили – зокрема, і в «Сталевій Сотці». Коли вони приїжджали у відпустку і ми зустрічалися, ловив себе на думці, що почуваюся якось ніяково, – відверто розповідає «Тяжик», – Одного дня я прокинувся із твердим переконанням, що настав мій час ставати на захист Батьківщини. До речі, були й такі, хто мене відмовляв. Казали: «Не йди!
Який з тебе воїн – ти навіть «строчку» не служив. Нащо воно тобі?». – Але я того слухати не став. Бо якщо кожен придумає собі «відмазку», то цей оскаженілий ворог рано чи пізно дійде і до нашої Волині. А коли орки вже постукають у двері твого помешкання – пізно буде ставати воїном…
Хоча пан Андрій служить у підрозділі, який відповідає за логістичне забезпечення, йому доводилося заступати на виконання безпосередньо і бойових завдань:
– Разом із побратимами ми протягом двох тижнів були на позиціях під Торецьком. Буду відвертим, коли тільки заходили туди – добряче боявся. Але вдалося себе взяти в руки, – зізнається боєць, – Завдяки командуванню, яке чітко пояснило, що кожен із нас має робити, а також завдяки згуртованості та дисциплінованості – наш підрозділ відбув визначений йому термін на передовій і у повному складі повернувся на «базу».
У рідному Луцьку на Андрія з нетерпінням чекає його сім’я: дружина Любов та двійко дітей – дев’ятирічна донечка Марійка і п’ятирічний синок Ілля.
До речі, про найрідніших людей бійцю постійно нагадує подарований ними браслет-оберіг.
– Мені є за кого воювати і я точно знаю, що ухвалив правильне рішення, ставши до лав ЗСУ, – каже «Тяжик», – Беззастережно вірю, що Україна зможе відстояти своє і здобути Перемогу!
Читайте також:
- Волинянин зі «Сталевої Сотки»: від колекціонера старовини - до штату-сержанта ЗСУ
- Отримав «Золотий хрест» за порятунок побратимів: волинянка просить Президента присвоїти чоловікові звання Героя України
- Батько і син на фронті: героїчна історія захисників з Волині
Будь в курсі усіх новин
