«У мене вже і там родина»: спогади про загиблого Героя Павла Копильця з Волині

Про воїна розповіла газета «Нова доба».

Павло разом із чотирма братами Олександром, Вадимом, Богданом, Євгеном та сестрою Оксаною зростав у селі Рудники, був другою дитиною в родині. Закінчивши місцеву школу, подався до Маневич навчатися на муляра-штукатура. Після закінчення профліцею парубка призвали на строкову службу, яку проходив у Київській області в ракетних військах.

Після армії, не знайшовши постійної роботи за фахом на місці, почав їздити на заробітки до Польщі, де трудився на будівництві, а також у лісових господарствах. Іноді щось підзаробляв і в Україні. Так і жив, мешкаючи з матір’ю Тетяною Євгенівною, яка ще раніше розійшлась із чоловіком Петром Костянтиновичем. Однак на Павла їхнє розлучення не вплинуло і він продовжував спілкуватися із батьком.

«Брат був дуже спокійний та добрий. Ніколи не казав категорично, що я щось не буду. Завжди охоче допомагав матері по господарству. Не відмовляв у допомозі бабусям, братам та мені», – каже його сестра Оксана.

Як тільки розпочалось повномасштабне вторгнення російських військ в Україну, Павло все рвався піти воювати, але рідні його спиняли своїми вмовляннями. Та коли отримав повістку, вже нікого не слухав…

«14 вересня 2022 року Павло долучився до лав Збройних Сил. Вишкіл проходив на Миколаївському полігоні. Потім у складі 105 батальйону 63-ої ОМБр, де був гранатометником, воював на Херсонському напрямку, згодом на Бахмутському. Із усіх братів мобілізований був лише він», – продовжує сестра.

У свої 27 років Павло був ще неодружений, проте мав дівчину Настю, із якою планував спільне майбутнє. За роки війни кілька разів був у відпустках, то в останні рази їздив до своєї обраниці на Закарпаття, навіть брав із собою братів, щоб відпочили. А познайомив Павла з цією дівчиною побратим, із яким вона з одного села.

«Телефонував брат потрохи до всіх нас. Ніколи не жалівся, що йому тяжко. Проте часом ділився тим, що відбувається навколо нього: то розповідав, що був під обстрілами, чи що в селі, де були, порозбивало хати, – повідує його брат Вадим. – Про допомогу теж ніколи не просив, але ми все одно періодично відправляли йому якісь домашні харчі та необхідні речі».

5 січня Павло Копилець був на позиціях разом із побратимом на Донеччині. Коли настав його час стати до гранатомета, почався артилерійський обстріл. Один із ворожих снарядів прилетів прямо у бліндаж, де був Воїн. Від отриманих травм Павло загинув на місці… Про це рідним розповів його побратим, котрий перебував в іншому бліндажі. Після обстрілу він дістав тіло Павла й повідомив командирів. А ввечері того ж дня про трагедію сповістили рідню…

«Коли Павло приходив у відпустку, ми намагались сказати йому, щоб може трохи десь підлікувався, бо ж мав контузії і часом говорив про певні проблеми зі здоров’ям, казав ще, що болять ноги, але його все одно тягнуло назад до побратимів. Не раз відказував нам: «У мене вже і там родина…», – зі смутком у голосі каже Оксана. – Ще на початку військового шляху йому трапився трохи старший за нього військовий наставник, котрий навчав його як управлятися із гранатометом. Він був із Львівської області. За невеликий проміжок часу вони здружились і потім продовжували підтримувати зв’язок. Коли в 2023 році той чоловік загинув, Павло дуже переживав та був емоційно подавлений».

10 січня вдруге за тиждень жителі громади зустрічали траурний кортеж. Не встигли оговтатись від поховання померлого Захисника із Рудник Юрія Кушнірчука, як в гірких сльозах схилили голови у пошані перед полеглим молодим односельчанином Павлом.

Читайте також:

• Завжди виходив з бою останнім, прикриваючи побратимів: історія Героя з Волині
• Дві доньки більше не обнімуть тата: полеглий захисник з Волині боронив країну разом із двома братами
• У бою пробув лиш день і зник: рідні Героя з Волині два роки сподівалися, що він у полоні