«У них не було основного - мотивації захищати свою землю, яку мали ми», - командир волинської бригади, що однією з перших вступила у бій на Київщині

Про те, як це було - у розповіді командира бригади полковника Олександра Охріменка, - пише Вісник+к.

«Ворог переважав нас у десятки разів»

Рік тому 14-а бригада, місце постійної дислокації якої - Володимир, знаходилася на Рівненському загальновійськовому полігоні. Як згадує командир бригади полковник Олександр Охріменко, впродовж тривалого часу воїни проходили бойове злагодження, ремонтували техніку, освоювали ще нові на той час «Джавеліни». Військові розуміли, що велика війна буде, не знали тільки коли. 

« - 23 лютого близько 23 години я отримав телефонний дзвінок: підняти бригаду по тривозі, - згадує полковник Охріменко. – Вже були ознаки того, що війська сусідньої держави збираються перетнути наш кордон. В радіомережі командира бригади я дав сигнал: «Почалося». Як, хто і куди має рухатися, ми знали заздалегідь. Складність же полягала у ширині оборони. Для нас на той час вона становила близько 300 кілометрів, при нормативі у 20».

Ми прикривали Волинську, Рівненську і Житомирську області. Сотні кілометрів наші воїни долали на танках і на бойових машинах. І вже 24 лютого ми прийняли перший бій на Київщині. Противник переважав нас у техніці та в кількості особового складу. Тому ми застосували тактику невеликих мобільних вогневих груп. Вони працювали із засідок та завдавали ураження ворогу, який нас переважав у 20, а то й у 30 разів.

Росіяни наступали великими колонами, цілими полками і дивізіями. Ми ж за допомогою «тактики наскоку» знищували кілька одиниць ворожої техніки і відходили на інший напрямок. Таким чином посіяли паніку серед противника. Вони не знали, звідки чекати удару. Мобільні протитанкові групи значно знизили бойовий потенціал ворога. Адже він гадав собі, що просто зайде маршем у Київ і проведе там парад.

Орки кидали техніку, вбитих і поранених

Вже на початку березня, за словами Олександра Охріменка, він відчув, що бригада завдання виконає, і ворог далі на нашу землю не пройде. Князівські воїни зупинили його на підходах до траси Київ-Житомир. 

« - Росіяни зазнали настільки великих втрат, що це був крайній момент, коли вони захотіли просуватися далі. Просто стояли на місці і тільки вивозили своїх вбитих і поранених, а також пошкоджену техніку. У відчаї вони застосовували авіацію, завдавали ракетних ударів по житлових будинках.

У ті перші дні у них не було основного, що мали ми - мотивації захищати свою землю, своїх людей. А це найголовніше. От у нас була маневрено-вогнева група під командуванням старшого лейтенанта Ігоря Скучинського. Вона біля Макарова знищила до 30 одиниць техніки за добу.

Живої сили ніхто не рахував. Після чого зайшли основні підрозділи нашої 14-ї та 95-ї бригад. Знищили ворога, закріпилися і утримували Макарів до витіснення противника до державного кордону наприкінці березня»

За рік воїни 14-ї бригади імені князя Романа Великого воювали на шести напрямках, захищали південь країни, впродовж місяців тримали оборону в пеклі фронтового Донбасу, звільняли Харківщину, і сьогодні продовжують на тому напрямку запеклу боротьбу.  

До речі, від початку повномасштабного вторгнення князівська 14-ка активно і успішно воює і на інформаційному фронті. З кінця лютого 2022 і до сьогодні в українському і світовому медійному просторі вийшли сотні сюжетів і статей про те, чим живе і як воює бригада.

«Воїн - це я» - один із багатьох сюжетів, знятих про бригаду військовими журналістами. Він - про кожного з волинської князівської бригади, яка вже майже 9 років змішує ворога з землею.

Наталка Слюсар

Читайте також:

• Залишив бізнес і пішов у ЗСУ: історія захисника «Волоцюги» з волинської бригади
• «Перемога здобувається потом і кров’ю»: у лавах волинської бригади служить нащадок воїнів УПА
• «А коли мені дівчата почнуть писати?»: у волинській бригаді служить 23-річний воїн Коля