Заповідав похоронити біля батька: історія Героя з Волині Віталія Квача, якому назавжди 48

Він любив господарювати на землі. Саме запах свіжозораного поля, улюбленці коні, шепіт стиглого пшеничного колосся відродили його до життя, допомогли відновитися після участі в 2014 році в АТО, розповідає видання «Нова доба». 

– Віталій завжди стояв за справедливість, – каже його сестра Світлана. – І в шкільні роки, і згодом. Я так була рада, що в мене такий старший брат. А ще він завжди знав, що потрібно захищати рідну землю. Пам’ятаю, як 18-річним переживав чи візьмуть його на армійську службу, адже мав невисокий ріст і вагу.

Потрапив у танкові війська, бо ж здобув спеціальність тракториста, закінчивши Маневицьке профтехучилище, служив на Луганщині. Там довелося побувати і в 2014 році, бачив свою військову частину, хлопці шуткували: «Ти тут місцевий».

Власної сім’ї Віталій не мав, жив із батьками – сестра із сім’єю і брат мешкали окремо. Їздив на сезонні роботи, та в основному завзято трудився на землі. Поки були живі батьки, тримали декілька корів, двоє коней, іншу живність, згодом прикупив тракторця. У вічність майже три роки тому відійшла мама, через півроку в засвіти пішов і батько. Господарював вже один, тримаючи чимале господарство. Як завжди, напередодні весни 2022-го планував що де посіяти та посадити. І ось війна…

– Віталій зразу сказав: «Хто, як не я, захищатиме країну? Треба йти боронити рідну землю. Мої хлопці-побратими воюватимуть, а я дома сидітиму?» – у Світлани дрижить від споминів голос.

– На початку березня минулого року він вже був у військкоматі. Потрапив у десантні війська. Із травня воював на Донеччині. Дзвонив щодня, міг чи не годинами слухати як у нас справи, як його похресниця – наша донька Вікторія. Просив не збувати коней, їх двоє, ми з братом доглядали його господарство. А от коли Віталія запитували як там, то лише чули: «Все добре».

Воїн двічі приходив у відпустки на реабілітацію після лікування у госпіталях, але так і не повідомляв рідним про ушкодження, коли був у медичних закладах. Під час останньої, коли цієї весни прибирали на кладовищі могили батьків, сказав сестрі: «Ось тут буде моє місце, біля батька…». Та й коли від’їжджав, то наче назавжди прощався із рідними, мов відчував щось.

Спілкувався частенько Віталій також із сільською старостою Наталією Бортнік, жартома кажучи, що вона для нього як психолог.

– Заспокоювала, казала, що у нас в селі за наших захисників сорок чоловік псалтир читають. Молимося за всіх оборонців України. Запитувала що потрібно, разом із рідними надсилала необхідне, – розповідає Наталія Петрівна. – Віталій казав, що зустрів своїх побратимів-атовців, тримав із ними зв’язок. Був добрим, щирим, хазяйновитим. Допомагав усім, хто звертався до нього.

Віталія із усіма військовими почестями поховали на місцевому кладовищі біля батька. В свої надійні обійми його прийняла рідна земля, за яку віддав він найдорожче – своє життя.

Найщиріші співчуття родині. Вічна пам’ять та слава Герою!

Олена БИЧКОВА

Читайте також: 

• За 3 дні до його загибелі підрозділ передислокували у Покровський район: Герою з Волині назавжди 34 роки
• У червні мобілізували, а вже у грудні - загинув: історія полеглого Героя з Волині Віктора Калуша, якому навіки 41
• Один поліг у бою, другого закатували в полоні: історія братів-Героїв з Волині Василя та Івана Теребейчиків