«Лоза мене обрала сама»: інтерв’ю з майстринею з Луцька, яка відроджує давнє ремесло

В інтерв’ю з журналістами ВСН пані Орися розповіла, як випадкова порада знайомої змінила її життя, чому заготівля лози — це «день щастя» та чи має давнє ремесло шанси вижити у світі високих технологій.

Пані Орисю, розкажіть, будь ласка, трохи про себе. 

Я народилася і проживаю в місті Луцьку. Мої мама й тато родом із Турійського району. Любов до народних ремесел, мабуть, перейняла від бабусі, яка ткала й вишивала, та від дідуся, який був ковалем. Змалку дуже любила малювати, тому закінчила Луцьку художню школу. Фахову освіту здобула у Волинському державному училищі культури і мистецтв на відділі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. Згодом навчалася в Національному авіаційному університеті на кафедрі дизайну, де пізніше працювала асистентом викладача. 

Певний час працювала дизайнером і декоратором у Києві. Згодом повернулася до рідного міста і нині працюю викладачем спеціалізації «Лозоплетіння» у Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського. 

Скільки років ви вже присвятили лозоплетінню? 

Якщо рахувати від того часу, коли я вперше взяла до рук лозу, то це вже 26 років. Як майстер лозоплетіння активно працюю з 2007 року. За цей час брала участь у численних всеукраїнських виставках, пленерах і симпозіумах народного мистецтва, а також у міжнародних фестивалях та ярмарках. 

Чому ви обрали саме лозоплетіння? 

Якось так вийшло, що лоза мене обрала сама. Змалку я любила малювати й займатися різними видами рукоділля — шила, вишивала, в’язала, відвідувала творчі гуртки. Спершу планувала вступати на розпис до Волинського училища культури і мистецтв. Але під час подання документів зустріла знайому, яка навчалась в цьому закладі, вона мені порадила спробувати лозоплетіння, мовляв: «Малювати ти й так навчишся». Я придивилася до лози — а вона, мабуть, і до мене. Так і почалася моя історія з лозоплетінням. 

Пам’ятаєте свою першу роботу? Що це було і чи збереглася вона донині? 

Так, звичайно, що пам’ятаю. Це була підставка під гаряче та кашпо для вазона. Довгий час ці вироби були в мене вдома й використовувалися за призначенням, але, на жаль, до сьогодні вони не збереглися. 

Хто був вашим головним наставником? 

Навчаючись на спеціальності «Лозоплетіння» у Волинському училищі культури і мистецтв, я мала щастя вчитися у заслуженої майстрині народної творчості України Руслани Вронської. Саме вона відкрила для мене це ремесло з мистецького боку. Її майстерність, ставлення до традиції та творчості завжди були для мене великим прикладом і джерелом натхнення. 

Яку найціннішу пораду від учителя ви бережете досі? 

Створюючи нові, сучасні форми, не забувати про традицію. І головне -  відчувати лозу в руках, прислухатися до неї, адже в роботі вона сама підказує правильний шлях. 

Лозоплетіння — це сезонна робота чи ви працюєте цілий рік? 

Плету впродовж року. Хоча сезонна робота також є: заготівля лозового прута, вона відбувається тільки в осінньо-зимовий період.

У чому головна відмінність ваших виробів від робіт майстрів з інших регіонів? 

Мої вироби вирізняються асортиментом, формою, розмірами та щільністю плетива. Я працюю з дуже тонкою лозою, тому інколи мої роботи навіть плутають із виробами із соломки. У моєму доробку є як традиційні речі — обплетені бутлі й пляшки, кошики різного призначення, таці, бочківниці, жбанки, дитячі іграшки-торохкальця та колиски, — так і декоративні вироби: птахи, таці для фруктів, жіночі сумки, прикраси з лози, різдвяна атрибутика — колядницькі зірки та вертепні маски. У творчих роботах намагаюся поєднувати традиційні прийоми лозоплетіння з власним баченням форми, спираючись на народну традицію. 

Скільки часу в середньому займає шлях від зрізаного прутика до готового художнього виробу? 

Насправді цей час важко точно порахувати, адже кожного разу процес відбувається по-різному. Заготівля лози може тривати один-два дні, потім її потрібно поварити та зняти кору, посортувати та підготувати до роботи. А далі все залежить від складності виробу: інколи простий кошик сплести швидше, ніж зробити пару сережок. Якщо це знайома форма, процес іде швидше, а творча робота, де потрібно продумати форму, фактуру плетива і навіть відтінок лози підібрати, потребує значно більше часу.

Який етап роботи ви любите найбільше? 

Коли займаєшся улюбленою справою, кожен етап роботи по-своєму цікавий. Заготівля лози для мене — справжній день щастя: це час коли ти на свіжому повітрі, серед природи, коли ти фізично працюєш, але думками відпочиваєш. Проварювання та окорювання, хоч дехто вважає це «брудною роботою», теж приємні: аромат вареної лози, її колір після обробки і можливість уявити майбутній виріб. Люблю формувати каркас — для кошиків, масок чи обручів — і, звичайно, етап завершення, коли робота набуває свого остаточного вигляду. 

Чи бувають моменти, коли виріб «не йде», і як ви з цим боретеся? 

Такі моменти трапляються, і завжди є причина, чому виріб «не йде». Зазвичай це творчий пошук, коли експериментуєш із технікою, або невелика помилка, яку треба виправити. Головне — не поспішати, уважно обдумати рішення і завершити роботу.  

Ви вже довгий час передаєте знання студентам. Як змінилася молодь за цей час? Чи важко зараз зацікавити їх ручною працею? 

До нас приходять студенти вже з 15 років, і в цьому віці вони перебувають у пошуку себе та проявляють юнацький максималізм. Тому завдання викладача — не нав’язувати, а зацікавити. Перше знайомство з лозоплетінням відбувається через лекції про історію, розвиток і сучасні тенденції ремесла, а також можливості практичного застосування.

На перших заняттях студенти знайомляться з матеріалом, інструментами та технологією, роблять свої перші вироби — а далі все залежить від їхньої зацікавленості та прагнення розвиватися. Сучасний світ не стоїть на місці, змінюються пріоритети, з’являються нові можливості для творчої самореалізації. Проте лозоплетіння залишається нішею, яка ще не заповнена, і саме тому може стати ексклюзивним способом творчого розвитку та самовираження.   

Які якості, окрім терпіння, ви намагаєтеся виховати у своїх учнях? 

Окрім терпіння, я прагну виховати в учнях кілька важливих якостей. По-перше, доводити до кінця будь-яку розпочату справу. По-друге, правильно планувати свою роботу. І по-третє, розуміти, що гарний результат залежить від якісного інструменту та матеріалів, які вони використовують у роботі.

Чи є серед ваших випускників ті, хто зробив лозоплетіння справою всього життя? 

Так, серед моїх випускників є ті, хто зробив лозоплетіння справою життя. Деякі отримали президентську стипендію для молодих майстрів і захистили магістерські роботи з цієї теми. Також серед моїх випускниць є атестований майстер НСМНМУ, яка активно бере участь у міжнародних, всеукраїнських та обласних виставках, фестивалях і ярмарках.   

Як ви вважаєте, чи є майбутнє у лозоплетіння в сучасному інтер'єрі, чи це поступово стає суто музейним мистецтвом? 

Лозоплетіння поєднує красу та практичність. Незважаючи на тисячолітню історію, воно набуло сучасних форм і вийшло з категорії ремесла в мистецтво. Сьогодні, коли цінуються екологічні матеріали, ручна праця, традиції та національна ідентичність, лозоплетіння має велике майбутнє в сучасному інтер’єрі. Адже це не лише кошики, а й меблі, ужиткові вироби, елементи декору, прикраси, іграшки, малі архітектурні форми, інсталяції та елементи ландшафтного дизайну.  

Що б ви побажали молодим людям, які хочуть спробувати себе в народних промислах, але бояться, що це «немодно»? 

Спочатку спробувати, знайти те ремесло, яке б запало в серце. І якщо ви будете вкладати в свою працю душу, то зможете започаткувати не тільки новий прибутковий бізнес, але і самі бути творцем сучасної моди.

Читайте також:

• «Папір, фарба і натхнення»: майстриня з Волині плете з паперової лози унікальні кошики
• «Садимо картоплю, сіємо дині, тримаємо ціле господарство»: історія волинянки, яка б ніколи не жила у місті
• «Освіта дає зміст, а квіти дають натхнення»: історія учительки жестової мови з Волині