День, що назавжди врізався у памʼять і серце: спогади відомих волинян про початок Війни за Незалежність України

Журналісти ВСН поспілкувалися з відомими волинянами про те, як вони зустріли війну та які рішення довелося приймати в перші години хаосу.

Для народних депутатів від Волині ранок розпочався у столиці, де саме тривав сесійний тиждень. Амбасадорка Луцька, народна депутатка Верховної ради України Ірина Констанкевич розповіла, що передчуття біди буквально відчувалося в повітрі ще напередодні, під час розмов у кулуарах.

«Звечора я вже знала, що під ранок росіяни нападуть на нас, тому усе, що я змогла організувати — це відправити одним авто з Києва дівчат-помічниць і свою доньку...Більшість нардепів залишилися в Києві, і я мала вранці ще проводити комітет...Памʼятаю вибухи, дзвінки від колег, що "почалося"», — зазначила народна обраниця.

Попри вибухи, які пролунали на світанку, вже о 8-й ранку парламент зібрався під куполом, аби законодавчо закріпити опір агресору. В той день українська влада залишалася в Києві й оперативно ухвалювала закони про воєнний стан та мобілізацію. Одразу після засідання депутати вирушили в регіони для організації оборони.

«Я пам'ятаю, що дуже переживала за свої громади, які межують з білоруссю...Ми мали інформацію про скупчення військових і розуміли, що наступ може початися і там. Усі голови громад були організовані до захисту і голова Камінь-Каширської військової адміністрації Ольга Ващук координувала цю роботу», — додала парламентарка.

Народний депутат В'ячеслав Рубльов пригадав 15 довгих годин важкої дороги до Луцька. Весь цей час він та його помічники перебували на постійному зв’язку з громадами та закордонними партнерами, координуючи перші поставки гуманітарної допомоги та медицини.

«Через кілька днів на Волині разом із відставними офіцерами НАТО, які прибули в Україну, ми вже організували тренувальну базу для підготовки військовослужбовців та добровольців», — розповів журналістам ВСН народний депутат.

Поки в Києві приймали державні рішення, на місцях волинські підприємства ставали на «воєнні рейки». На «Володимир-Волинському хлібзаводі» керівники бригад зібралися ще до 8-ї ранку. Головною метою директорки Наталії Дяченко та її команди було забезпечити роботу підприємства без збоїв, адже хліб став стратегічним продуктом. 

«Ранок пам'ятається трохи бентежним і дуже відповідальним! Адже такого з нами ще не було...Було зрозуміло, що треба діяти чітко і швидко», — розповіла пані Наталія.

Попри зупинку міського транспорту, працівники організовувалися самостійно, щоб дістатися до робочих місць. Виробництво зосередили виключно на хлібі, тимчасово відмовившись від булочних виробів, та цілодобово працювали над стримуванням паніки серед споживачів.

«Наше виробництво — це сімейна справа. Фактично весь час ми проводили на роботі, особливо в перші тижні. Це був виклик, і ми впорались», — наголосила Наталія Дяченко.

Для ректорки ЛНТУ Ірини Вахович цей день став часом важких емоцій та переоцінки цінностей. Вона зізнається, що відчуття абсолютної непрогнозованості та страху за рідних було спільним для всіх.

«Дзвониш своїм найріднішим та запитуєш, як вони, усвідомлюєш, що все-таки потрібно було складати тривожну валізу. Невпевненість в наступному дні і розуміння, наскільки важливо бути поруч зі своїми в безпеці — ці емоції залишаться з нами ще на довгий час», — розповіла пані Ірина.

Нині ці спогади складаються у спільну мозаїку незламності. Ірина Констанкевич переконана, що такі свідчення згодом мають стати основою єдиної «Книги Пам’яті» — про те, як ми вистояли і як подібне ніколи не повинно повторитися. Вона наголошує на важливості трибуналу для винних та особливій повазі до добровольців, які в той лютневий ранок залишили все, щоб піти на захист рідної землі.

Читайте також:

• «Я не хочу повертатися»: інтерв’ю з переселенкою, яка знайшла дім у Луцьку
• «Чеченці заходили до кожної хати, а школярі проходили фільтрацію»: історія студента-переселенця з Донеччини, який знайшов прихисток на Волині
• «Мій внутрішній світ залишився там, на руїнах»: відверта розмова з переселенкою з Покровська