Тунелі у кучугурах та іспити морозом: спогади волинян про справжні поліські зими

Волиняни поділилися з журналістами ВСН теплими спогадами про «ті самі» зими, коли морози не ставали на заваді пригодам.

Для багатьох дитинство — це час, коли снігу було стільки, що паркани зникали під білою ковдрою. Замість звичайних прогулянок діти будували цілі підземні міста.

«О, які зими були, якби ви знали. Снігу було по штахети, а то й вище. І ми рили там тунелі і по тих тунелях лазили. На ставок ходили— а він замерзлий був, там очерет ріс — у войнушки грали.

Прийдем додому — рукавиці в льодишках, самі в льодишках. Боже, мама свариться, дід кричить. А ми з сестрою стоїмо. Дві бурульки. Класні зими були. Зараз вже нема таких зим. І снігу такого нема», — поділилась спогадами волинянка Надія.

Для мешканців  багатьох сіл негода часто перетворювалася на справжню ізоляцію. Коли техніка не могла проїхати, шлях до волі доводилося прокладати власноруч, буквально вигрібаючи шлях із хати.

«Були великі зими, таких снігів — по метри й більше. Світла не було, а з хати не можна було вийти. Старий помаленьку дитячою лопаткою відкопав двері, і ми вибралися. Морози були крепкі, але школи тоді не закривали — ходили й у такі зими. Тепер уже такого нема…», — розповіла пані Тетяна із Ратнівщини.

Дорога до школи в ті часи була окремим квестом. Замість розчищених тротуарів — вузькі колії, а замість легких пуховиків — важкі шуби, які ледь рятували від пронизливого вітру.

«Зими були такі, що виходиш від баби — і аж до сусідньої хати суцільна кучугура. Ми вилазили на ту гору, каталися вниз, а коли йшли до школи, то добре було, якщо проїхала машина: ставали в колію й так ішли, бо снігу було стільки, що інакше не пройти. Морози були крепкі, на мені була шуба, і все одно холод пробирав до кісток», — пригадала пані Наталя з Турійщини.

Навчання в школах припинялося лише тоді, коли стовпчики термометрів опускалися нижче –25 градусів. Проте були моменти коли фізично не можна було подолати замети, що часом ставала причиною позапланового вихідного.

«Часто заняття відмінялися через сильний мороз. Проте бувало й таке, що я доходила до великої кучугури, пробувала перелізти — не виходило, і тоді верталася назад. Йшла не додому, бо батьки вже були на роботі, а до баби, щоб перечекати негоду»

А у школах, у ті роки фізкультури на лижах були обов’язковою програмою, а сніговий покрив був настільки щільним, що витримував вагу людини.

«Ми щороку здавали крос на лижах. Прадід, який був учителем фізкультури, прокладав нам трасу: треба було дійти на лижах до стовпа на пастовищі й повернутися назад. Але не дай Бог було хитнутися чи впасти — палка могла провалитися в сніг наполовину. Сніг був настільки глибокий і щільний, що зверху утворилася корочка, по якій ми ходили, наче по льоду. Це були справжні зими, яких тепер уже нема».

Змінився не лише вигляд вулиць, а й сам побут волинян. Те, що раніше було звичним способом пересування чи зимовою розвагою, сьогодні практично зникло разом із постійним сніговим покровом. Навіть традиційний зимовий транспорт став неактуальним через постійні відлиги та голий асфальт.

«Зараз такі зими, що вже й на санях конем не виїдеш — тільки воза бити. А колись це було святе діло: як зазимить, то коні щодня в ходу, снігу по коліна, і сани йдуть м’яко. Тепер же сніг полежить тиждень-два і зникає, за всю зиму й разу виїхати не встигаєш», — зазначила пані Юлія з Камін-Каширщини.

«Та навіть років десять тому зими були зовсім іншими — міцнішими, чи що. Сніг випадав на початку грудня і лежав стіною аж до березня, а не так, як зараз: випаде на два тижні і розтане. Раніше ми всю зиму на санках, а тепер тільки встигай ловити той момент, поки сніг не розтанув», — розповів волинянин Максим.

Окрім зимового транспорту, у минуле відходять і звичні дитячі забави. Якщо раніше снігова баба була невід'ємною частиною кожного подвір’я протягом усіх трьох місяців, то зараз зліпити її — це справжнє везіння, яке триває лічені дні.

«Зараз треба ще встигнути того сніговика зліпити, поки сніг не розтанув. Тільки випаде — ми зразу біжимо надвір. Раніше, кажуть, сніговики всю зиму стояли, а зараз день-два — і все, одна морква в калюжі лежить. Сніг тепер якийсь не такий, він дуже швидко тане», — розповів житель села Радовичі Тимофій.

Ці теплі спогади волинян — це не просто ностальгія за снігом, а туга за часами, коли зима була випробуванням на витривалість і водночас найкращим часом для ігор. І хоча клімат диктує нові правила, у пам’яті багатьох Волинь назавжди залишиться краєм глибоких заметів, міцного льоду та безмежного зимового щастя.

Читайте також:

• Як у Луцьку освячували воду. Фото
• Як змінювався клуб у селі на Волині: від дерев’яної хати до сучасного центру громади
• Де у Луцьку покататися на ковзанах: адреси, ціни та графік роботи