Не міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря Бричка

Не міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря Бричка

 Їх було троє друзів з Волині: Олег Іванов, Юрій Міхєєв та Ігор Бричко, які першими добровільно пішли до військкомату, разом воювали і майже одночасно загинули…  

Ігор народився в невеликому волинському селі Низкиничі, яке знаходиться поряд із містом гірників. Його батько - Святослав Олексійович, починаючи з 18-річного віку, 20 років свого життя провів під землею в лаві. Мама - Валентина Михайлівна, 40 років трудилася в міській лікарні.

У дитинстві малий Ігор з нетерпінням чекав на вихідний у тата, щоб разом поїхати на риболовлю. Спакувавши в машину ковдру й подушку, вони їхали кудись на озера чи на річку і поверталися додому з непоганими трофеями. Риболовля завжди була для обох найулюбленішим хобі, навіть, коли хлопець уже став дорослим.

Не міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря БричкаНе міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря БричкаНе міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря БричкаНе міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря Бричка

«Ігор завжди був дуже добрим і уважним до всіх хлопцем, мав дуже багато друзів, завжди старався всім прийти на допомогу, захищав слабших і понад усе любив усіх нас - свою родину. Не раз, бувало, коли я йшла на роботу, він завжди ніс мою сумку і ніколи не соромився при цьому поцілувати мене на прощання. Жодного разу він не вийшов з дому, не сказавши: «Мама, цьом-цьом… І так потім до всіх: до дітей, до дружини, до сестри. А вже будучи дорослим, повертаючись з Києва, привіз додому маленьке кошеня, відібравши його у собак, кормив його із соски. Ми назвали його Бусічкою». Вона довго була нашою хатньою улюбленицею, але потім пропала, залишивши нам свого сина Матроса», - тремтячим від сліз голосом згадує мама Героя.

«Якщо мені судилося повернутися в цьому життя, я обов’язково повернуся»

Закінчивши 9 класів Низкиницької школи, юнак вступив до Рожищенського ветеринарного коледжу (нині – фаховий коледж Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій). Там він і зустрів своє кохання на ім’я Оксана. Познайомили їх друзі. Закінчивши коледж, закохані мали намір вчитися далі, але термін подачі заяв на вступ у вузи вже закінчився. Тож юнак, якому на той час виповнилося 20 років, запропонував дівчині руку і серце.

 «Спочатку він, хоч і запримітив мене, але ніяк не наважувався підійти. Зустрічалися ми більше року, а перед закінченням коледжу Ігор сказав, що пора уже нам якось визначитися зі стосунками і запропонував виходити за нього заміж. Коли гуляли весілля, він сказав «От, і настав той щасливий день! Думаю, ми проживемо разом довге і щасливе життя. А коли мав іти на війну, і я просила його не йти, зауважив: «Не бійся, якщо мені судилося повернутися в цьому житті, я обов’язково повернуся. Смерті не боюся. Я не один такий, там таких багато. Хто, як не ми?» - посміхається, стримуючи сльози від згадки про щасливі моменти зі свого життя, Оксана. 

Після одруження і народження старшої донечки Діани, аби заробити щось для новоствореної сім’ї, молодий тато вирішив поїхати в Італію. Ще з дитинства, наслідуючи батька, який після виходу на пенсію, став майстром на всі руки, син теж навчився виконувати будь-яку роботу. Він обклеїв внутрішні стіни власноруч виготовленою плиткою, умів зварювати, мурувати, штукатурити. Ніколи не чекав, поки хтось щось за нього зробить – усе хотів робити сам. На обійсті і в будинку, де проживає родина Бричків, практично всі ремонтно-будівельні роботи виконані вмілими руками батька та сина. Тож, якихось проблем із пошуком заробітку в чужій країні в Ігоря не було. 

Не міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря БричкаНе міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря Бричка

«Було б лише бажання. Я особисто вивів для себе три тези: є бажання – немає грошей, є гроші - немає бажання, є бажання і гроші – немає здоров’я», - зауважує господар дому. 

Додому Ігор повернувся у 2018-му році, коли у війні на сході вже гинули земляки. Одного дня він познайомився з айдрівцем із позивним «Шах» і поїхав з ним у Київ. Там з бійцями «Айдара» чоловік до повномасштабного вторгнення займався охороною об’єктів на Київщині й Житомирщині. Як розповідав потім він рідним, його побратими у перші дні війни декілька діб утримували міст через річку Ірпінь, не даючи ворогам переправитися на Лівобережжя.

«Приїжджаючи зі столиці на короткий час додому, син говорив нам, що війни не минути. А вранці 24-го лютого він зателефонував мені і сказав: «Мамо, ти не плач, не панікуй, але сьогодні о четвертій годині почалася війна. Ще повідомив, що їм мають видати зброю, але того ж дня усіх волинян відправили додому. Разом з нашим Ігорем в «Айдарі» перебували ще двоє його друзів – нововолинців: Юра Михєєв та Олег Іванов.

Житомирську трасу дуже бомбили й обстрілювали, тому додому хлопці добиралися польовими дорогами, не раз грузнучи в болотах так, що місцеві люди їх витягали. В місто вони приїхали вдосвіта, а вранці пішли у військкомат», - розповідає Валентина Михайлівна.

«Якщо ми всі будемо спати, вони прийдуть сюди…»

Ігоря та Юрія відразу направили у 55–й батальйон 100-ї бригади тероборони, який стояв на кордоні з Білоруссю. 61-річного Олега Іванова, який в минулі роки пройшов кілька «гарячих точок» у складі миротворчого корпусу, брати не хотіли, навіть проганяли, але чоловік все одно згодом зміг потрапити на «передок». 

Не міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря БричкаНе міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря Бричка

Служити спокійно в сотій бригаді хлопці не хотіли, прагнули швидше потрапити туди, де воювали і гинули їхні побратими. Тому тихо написали заяву, аби їх знову перевели до своїх в «Айдар».

«Я ніколи не забуду слова, які син сказав мені, коли ми з Оксаною плакали і просили його лишатися вдома. Мовляв, майже всі ровесники з села спокійно сплять і не думають іти на війну. Чому ти так поспішаєш? А він каже: «Мамо, я - не всі. Я спати не можу. Ти собі навіть не уявляєш, що буде, якщо ми всі будемо спати. Тоді вони прийдуть сюди і зроблять з моїми дітьми те, що зробили в Бучі та в Ірпені», - ділиться власним болем мама Ігоря.

«У нього змалечку було загострене почуття справедливості», - додає батько. 

На той час добробат розформували і на його основі був створений 5-й полк (нині - 5–та ОШБр ССО). Хлопців зачислили в 7-му штурмову роту 3-го штурмового батальйону, хоча Ігор, за словами Оксани, хотів потрапити в розвідку, де командиром був його друг із позивним «Саїд».

Вивісили під Бахмутом прапор Нововолинська

Разом із побратимами Ігор та Юрій воювали у найгарячіших точках: брали участь у боях за Краматорськ (там знаходилася їхня база), Лисичанський нафтопереробний завод, Сіверськ, Вуглегірську ТЕС, а вночі 23-го серпня, в День Прапора, вивісили на високовольтному стовпі під Бахмутом прапор Нововолинська. 

«Коли потім Ігор приїхав додому, то сміявся, казав: Я не герой, то – Юра. А де ж ви його взяли і коли повісили? - питаємо. - «Фіса» привіз (волонтер Олександр Фісаюк), а повісили о третій ночі. Потім розповів, що навіть вороги дивувалися, бо не знали, чий то прапор», - згадує жінка. 

 Навчання в Німмеччині

На фронті друзі знову зустрілися з Олегом Івановим, а потім, коли той у вересні загинув, вони ж доставили його тіло в рідне місто. Обоє уже мали контузію. Після похорону побратима Ігор та Юрій у складі групи військових поїхали на навчання в Німеччину. Там вони продемонстрували таку виучку, що німці дивувалися й думали, ніби їм прислали воїнів з якогось елітного підрозділу. Викликали навіть з цього приводу полковника й допитувались, чи не прислали їм, бува, на навчання кадрових офіцерів. Той просто розгубився – які, мовляв, кадрові офіцери, якщо один – ветеринар, другий – будівельник, третій – повар, тобто усі хлопці до війни мали зовсім мирні професії. 

Не міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря БричкаНе міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря Бричка

В Україну після навчань група наших захисників повернулася на початку жовтня. Ігор з Юрієм на три дні заїхали додому, аби побачитися з рідними та друзями.

«Хлопці ділилися враженнями про поїздку. Ми тоді якраз зібрали гроші, і я придбав для них авто, на якому вони й відбули у свій підрозділ, який дислокувався в Бахмуті. Це була остання наша зустріч»», - згадує той день Олександр Фісаюк.

Живим не повернувся ніхто…

26-го жовтня 2022-го року група українських штурмовиків, у складі якої були 35-річний Ігор Бричко та 25-річний Юра Михєєв, виконувала важливе спецзавдання в районі села Майорське на Донеччині. Назад не повернувся ніхто…

Не міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря БричкаНе міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря Бричка

«У Києві з 2014-го року мешкає наш сусід Саша, який того дня, а це була середа, привіз їм БК (бойові комплекти, - Авт.). Та вже через пів години йому стало відомо, що група потрапила під сильний вогонь ворожої артилерії. Існувало припущення, нібито хлопців здав хтось із місцевих. Не вижив ніхто…Та достеменно про це ніхто й досі не може нам сказати, скільки б ми не намагалися вияснити. У кожного своя версія подій», - журиться пані Валентина.

Відспівали Ігоря Бричка в Низкиницькому Свято-Успенському монастирі, і вічний спочинок він знайшов на монастирському кладовищі. Юрій Михєєв похоронений у селі Мовників. 

«Ігор був мужнім і дуже відважним воїном, хорошим і вірним другом, який ніколи не пасував перед небезпекою, не боявся смерті і завжди був готовий прийти на допомогу усім, хто б про що його не попросив, поділитися з побратимом останнім окрайцем хліба чи ковтком води. А ще він був справжнім Героєм і вірним сином своєї держави, віддавши за неї життя. Він не став ховатися від війни, а пішов на неї добровольцем у перший же день, хоч і не проходив строкової служби в армії.

Ми служили в одному баті, але в різних підрозділах, та завжди між боями телефонували один одному, згадували наше дитинство та юність, обмінювалися новинами з дому. Мені дуже його не вистачає», - сказав телефоном друг і тезка Ігоря із позивним «Док», який і зараз перебуває на нулю. 

Не міг спокійно спати, щоб ворог не прийшов до його дому: спогади про 35-річного Героя з Волині Ігоря Бричка

26–го жовтня минув рік, як не стало двох Героїв, двох справжніх чоловіків, які не ховаючись і не вагаючись, стали на захист Батьківщини, заплативши за це надто високу ціну, аби ми могли жити під мирним небом, ростити дітей і зустрічати світанок нового дня…Тож не забуваймо про це!

Фото - з сімейного архіву Героя

Автор - Валентина САВЧУК

Читайте також: 

Можливо зацікавить

Спогади про Героя

Було гірше, як в пеклі: захисник з Волині до останнього боронив Соледар від окупанта

петиція Герой України

«Його хоробрість і відвага вразили всіх»: захиснику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

Спогади про Героя

Одна за одною біда вдерлася в родину: війна забрала у волинянки племінника й коханого чоловіка

Військовий петиція

Мріяв про повернення додому з перемогою: захиснику з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

В п’ятницю зробив традиційний дзвінок додому, а в суботу його вже не стало: спогади дружини про Героя з Волині
історії війни

В п’ятницю зробив традиційний дзвінок додому, а в суботу його вже не стало: спогади дружини про Героя з Волині

Загарбники писали, що вбили найпрофесійнішого солдата України: воїну з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

Загарбники писали, що вбили найпрофесійнішого солдата України: воїну з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

«Міг не йти на війну, але не залишився осторонь». Історія 33-річного Героя з Волині

«Міг не йти на війну, але не залишився осторонь». Історія 33-річного Героя з Волині

Багато разів дивився в очі смерті: батьку трьох дітей з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

Багато разів дивився в очі смерті: батьку трьох дітей з Волині просять посмертно присвоїти державну нагороду

Життя захисника обірвала куля ворожого снайпера: спогади про Героя з Волині Мирослава Коваля

Життя захисника обірвала куля ворожого снайпера: спогади про Героя з Волині Мирослава Коваля