Про здобутки Майдану, поранення та життя після Революції Гідності: інтерв’ю з Олександром Гучем

У лютому 2014 року він отримав поранення під час сутичок із силовиками, але навіть це не змусило його зупинитися. Що відчуває людина, яка стала частиною історії? Як це — дивитися в очі небезпеці, усвідомлюючи, що кожен день може стати останнім? Як змінилося його життя після Майдану, і чи виправдалися сподівання, заради яких люди ризикували собою?

Про біль, надію, боротьбу та післямайданну реальність – у відвертому інтерв’ю ВСН з Олександром Гучем.

- Що для вас стало головним поштовхом вийти на Майдан?

- Головний поштовх, що був тригером – побиття людей. А також через ідеї євроінтеграції, від яких залежало майбутнє країни. Два основних чинника. Тому і поїхав туди відстоювати свої ідеали.

- Чи очікували ви, що протест переросте в такі масштабні події?

- Що будуть розстрілювати як скотів – такого точно не чекав. Що там можливі побиття і можливі арешти, фабрикація справ – це не було щось нове. До цього були готові я і хлопці в нашій сотні.   

- Які моменти Революції Гідності вам найбільше запам’яталися?

- Та певно якраз ранок 20 лютого, коли людей відверто стали розстрілювали. Просто розстрілювали. І мене в тому числі, бо це не пересічна  картина, коли ти бачиш, коли вбивають людей, як вони падають замертво. Хтось отримує поранення, падає в конвульсіях, як я. Коли людина падає, з нього витікає калюжа крові. Це таке найбільше, що в пам'ять в'їлося.

- Чи були ситуації, коли ви відчували страх або сумнівалися?

- Страх, він був в принципі присутній весь час. Те, що робилось проти нас тої зими, коли там і викрадали людей, і просто влаштовували побиття. То страх був присутній. А от сумніву не було. В такій ситуації не себе ставиш на кон, а саме напрямок розвитку країни. Країну як суверенну територію, як державу, в першу чергу. Якщо ми говоримо про розвиток держави. Тож сумніву не було.

- Розкажіть, як ви отримали поранення? Що відбувалося в той момент?

- Ранок 20 лютого, метушня на Майдані. Туди-сюди всі бігають, незрозуміло було точно, хто куди і чого біжить. За трохи стало відомо, що на Інститутській стріляють. Було розуміння, що треба йти туди на поміч. То ми з 35 сотнею, а ми були перед тим на ночівлі в Мінагрополітики, тому звідси всі вийшли, прийшли до сцени, побачили ситуацію, оцінили.

Ну і пішли на поміч на Інститутську. Почали підійматися і по пагорбу вилазили, там де хрест по лівій стороні, якщо дивитися на станцію метро Хрещатик. Почали підійматися туди і вже там почали і по нас стріляти. Бо перші жертви якраз там були, з нашої 35 сотні. Василя Мойсея вбили прямо на сходах. Біля Жовтневого палацу ще декілька хлопців вбили. Ну і пару хлопців поранили. І мене в тому числі.

 - Як змінилося ваше життя після поранення?  Чи були якісь зміни кардинальні?

- По-перше, що я поїхав на лікування до Ізраїлю, побачив інший світ, там був найдовше з 10 хлопців поранених. Чотири з половиною місяці. Побачив, що люди живуть з такими самими викликами, що і в нас в Україні, я про дурнуватого сусіда, який постійно атакує.  У нас це було нове, за мого життєвого досвіду нове, що Росія атакує. А в Ізраїлі, наприклад, Сектор Гази. Пів століття атакують, якщо не більше.

Потім інший фактор. Через рік люди попросили піти на вибори в сільську раду на голову. Спочатку відмовлявся, не хотів цим займатися, бо я вже був депутатом сільської ради і знав, що це тяжкий хліб, це дурна робота, але все-таки мене переконали, я пішов. То ще отака була нова віха в моєму житті. Цей період нових викликів вже не був пов'язаний з революцією, а з самоврядуванням.

Це такі основні події в моєму житті за той період, післяреволюційний. Якщо сказати про розвиток держави, то, як на мене, вона стала після революції більш націоцентричною, бо раніше поняття українець в людей не викликало гордості, а саме під час революції я побачив, коли людей брала гордість за те,  що вони належні до цієї землі і до цієї нації.

Після початку повномасштабної війни почалася друга така хвиля українізації, пішло прийняття себе українцями. Це особисті мої спостереження.

- Ви вже згадали, що після Майдану вас було обрано сільським головою Дерна. Які досягнення на цій посаді можете назвати? 

- Та різного було. Це коли, фактично, за тиждень після прийняття повноважень,  якщо ти, наприклад, 23 листопада прийняв повноваження голови, то 29 листопада стався буревій, який завдав значної шкоди обійстям громадян, то вдалося швидко знайти, хто би допоміг і фінансово, хто і роботою, хто матеріалом. Фактично за тиждень- півтора вдалося це все спільними зусиллями відновити.

Також ще залучення грошей в бюджет на різні або заходи, або реалізацію проєктів. Якщо говорити про щось побутове, то це гроші на ремонти, чи установ, чи доріг.

- Чи виправдала, на вашу думку, Україна ті очікування, за які люди виходили на Майдан?

- Ой, це тяжко сказати однозначно. Я би казав так, що Україна стала на рейки розвитку, як вже точно держава, що незалежна від Росії.  Оце фактично з 14-го року почалися ці кардинальні зміни. І це все триває і досі. Щоб казати, що процес вже завершений, то ще ні. І чи виправдала, то рано казати.

- Нова команда Трампа намагається очорнити Майдан. Нещодавно прозвучала заява, що в Революцію Гідності демократами було вкладено 5 мільярдів доларів США. На вашу думку, з якої метою звучать ці звинувачення? 

- В першу чергу, вони хочуть дискредитувати свою установу урядову USAID. Тобто, звучить тема, що це через дану організацію гроші йшли на Майдан, на Революцію. Я бачу це як використання нашої революції у власних цілях. Це озвучується не стільки для того, щоб очорнити революцію, як очорнити свою установу, на яку уряд виділяв великі гроші, щоб підтримувати весь світ грантами.

- Які зміни, на вашу думку, необхідні країні зараз? 

- Потрібна реформа війська. Про це багато говорять. Військові нарікають, що у нас пострадянська армія. Типу, що недостатньо вона змінилася в плані прийняття рішень. Основна філософія - солдат повинен страждати, а не те, щоб зробити поліпшення якогось процесу.  

Треба всім мучитись, як було раніше, при совку. Це слова самих військових, а не мої. Також країні потрібні вибори, щоб вже поміняти владу. Це я без закликів, протестів, але це уже назріло.

- Як ви вважаєте, які головні уроки ми повинні винести з подій 2013-2014 років? 

- Перший - це те, що Росія - ворог за замовчуванням. Перестати шукати можливості дружнього діалогу з ними. Тому що вони кожен раз доводять,що це марна трата часу.

- Що для вас означає слово «гідність» сьогодні?

- Так, як і 11 років тому, коли її намагається хтось втоптати, то треба її відстоювати. Тому що ти є людина, ти є не якесь бидло, чи скотина. Якщо на тебе хтось вчиняє тиск, то треба чинити спротив. Ти людина, ти маєш бути гідна того, що ти є людиною.

- Чи підтримуєте ви зв'язок з іншими учасниками Революції Гідності?

- Так, звичайно.

- Що б ви сказали тим, хто сумнівається у значущості Майдану?

- Якщо людина не розуміє всієї важливості цього кроку, у тому, що Майдан був необхідним, то немає сенсу їй це пояснювати.

Читайте також:

• 1,5 року неволі: волиняни зустріли звільненого з полону Ігоря Павляка
• «Моя місія – допомогти, а не дружити з клієнтом проти світу»: інтервʼю з кризовою психологинею Лєною Шторм
• Богдан Пташник: «Командувати 18-річними охочих багато, але служити під 20-річним командиром не дуже хочуть»