Не прокинувся на своє чергування: історія захисника з Волині

У селищі його знали як вправного зубного техніка, який співпрацював з багатьма лікарями-стоматологами. Ніхто навіть припустити не міг, що він повернеться додому у домовині, адже служив не в зоні бойових дій. Та пізно ввечері 30 березня серце захисника зупинилося. Історію захисника розповідає газета Ратнівщина.

ВИРІС У СІМ’Ї МЕДИКІВ

Сергій був молодшим сином у сім’ї Адама і Надії Стеренчуків. Сестра Наталія була на три роки старша. Пригадує, що в дитинстві, як і всі діти – і билися, і сварилися. Батькам допомагали. Тато працював лікарем-інфекціоністом, мама – медсестрою у Ратнівській лікарні.

МАЛО НЕ ВИГНАЛИ ЗІ ШКОЛИ ЧЕРЕЗ «СЛAВА УКРАЇНІ!»

Наталія Адамівна пригадує, як колись, ще у радянські часи, брат наробив клопоту батькам своєю патріотичною позицією. Він був десь у 8-9-у класі. З друзями повертався з дня народження і на одній зі стін вони намалювали герба України і написали: «Слава Україні!» І це при тому, що Сергій на той час був комсоргом класу. Одразу постало питання про виключення його зі школи, батька викликали на розмови у тодішні владні кабінети, але якось минулося.

СТАВ ЗУБНИМ ТЕХНІКОМ

Після закінчення Ратнівської школи № 1 Сергій пішов навчатися у Луцьке училище на зубного техніка. І так склалося його життя, що тільки цією справою і займався. Спочатку працював у Ратнівській лікарні, потім у підприємця-стоматолога Віктора Міщука. А згодом облаштував власну лабораторію у літній кухні і став співпрацювати з багатьма ратнівськими і немісцевими стоматологами. Професію свою дуже любив. І його люди поважали за надзвичайну відповідальність і виважений підхід до справи.

Особливим потрясінням для родини Стеренчуків стала смерть голови сім’ї. Коли 18 років тому помер батько, Сергій взяв на себе відповідальність за маму і за все господарство. Двічі був одружений. Проте сімейне життя не складалося. Він обидва рази розлучився. Дітей не мав. Проте надзвичайно любив своїх похресників. Їх у нього було чимало. Кожному старався приділити увагу, не бути байдужим, зайти слова підтримки і розуміння.

«Я ХОВАТИСЯ НЕ БУДУ!»

У 2022 році до лав ЗCУ став його племінник, син сестри Наталії Тарас. Він пройшов непростий шлях від розвідника в ТРО до заступника комбрига. Сергій надзвичайно пишався племінником і сестрі не раз казав:

- Я ховатися не буду! Тарас служить, похресники служать – молоді хлопці, а я що – буду ухилянтом?!

Сергія Стеренчука мoбілізували 2 вересня 2025 року. Хоча доброго здоров’я не мав, щоб служити на рівні з іншими військовими, опору не чинив. У нього була гіпертонічна хвороба, проблеми із серцем, протрузії. Його визнали обмежено придатним. Відправили в частину на Київщину, де несли службу бійці, які за станом здоров’я не можуть виконувати завдання в зоні бойових дій. Вони контролювали і охороняли підходи до Києва. Сергій ніс чергування з охорони. Коли на вихідні відпускали додому, їздив до сестри Наталії у Київ. З її сім’єю проводив час. Командування проговорювало такий варіант, що, можливо, йому довірять медичну роботу у медичній частині, але цього так і не сталося. Не встигли.

ПОМЕР У ВIЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ

Востаннє з Сергієм рідні спілкувалися 30 березня. Він подзвонив до Наталії, питав, як здоров’я, бо вона саме перед тим занедужала. Сказав, що, можливо, після Пасхи прийде у відпустку, але просив не казати про це мамі. А вранці 31 березня рідним повідомили, що захисник помер.

- Він мав о третій ночі заступати на чергування, - розповідає Наталія Адамівна. - Поставив будильника на телефоні. Він спрацював о 02:45 год., але чомусь Сергій не встав. Повставали хлопці-побратими, до нього, а він уже не живий. Він так і не прокинувся на своє останнє в житті чергування. У заключенні написали, що брат помер від гіпертонічної хвороби з ураженням серця.

31 березня увечері тіло Сергія Стеренчука привезли у Ратне. А наступного дня, 1 квітня, відспівали у храмі преподобного Амфілохія Почаївського, який відвідує мама і де багато років працює скарбником. Поховали воїна на старому кладовищі в Ратному, поряд із батьком.

По життю Сергій був досить спокійним, дуже добрим, щирим, простим і чуйним, готовим підтримати і допомогти. Усі знайомі і близькі цінували його за хороші людські якості. Таким він назавжди залишиться у пам’яті людей, кому був дорогим.

Марія ЛЯХ

Читайте також: 

• У червні мобілізували, а вже у грудні - загинув: історія полеглого Героя з Волині Віктора Калуша, якому навіки 41
• Попри проблеми зі здоров’ям і операції, не уникав служби: історія захисника з Волині Василя Ярмолюка
• За 3 дні до його загибелі підрозділ передислокували у Покровський район: Герою з Волині назавжди 34 роки