Разом з коханою хотіли подати заяву, щоб невдовзі одружитися: спогади про мужнього захисника з Волині

Як розповіла молодша сестра захисника Тетяна, у їхніх батьків, Івана Павловича і Парасковії Леонтіївни, було четверо дітей – два сини та дві дочки. Василь був звичайним сільським хлопцем, добрим і чуйним братом. У шкільні роки, як і більшість юнаків, любив грати у футбол, охоче допомагав батькам по господарству. Історію воїна розповідає газета Нова доба.

– Після закінчення 11 класів Василь пішов навчатися в профтехучилище на будівельника, але так і не довчився, бо його призвали в армію. Служив у внутрішніх військах, – каже пані Тетяна. – Коли повернувся додому, деякий час працював в Маневицькій ВК42. Потім ще трохи трудився в рідному селі на пилорамі. Згодом переселився до обласного центру. У цивільному шлюбі зі своєю обраницею Аллою в нього народився син Назар. Чоловік працював у столярному цеху, потім на приватній пилорамі. Часто навідувався до батьків у село.

– Мобілізували Василя на початку лютого 2024 року, – розповідає його дружина Алла. – Потрапив у 2-ий батальйон 14-ої ОМБр ім. князя Романа Великого. Спочатку перебував на Рівненському полігоні, а потім як піхотинець у складі підрозділу опинився під Куп’янськом Харківської області. Знаходилися постійно біля цього міста, періодично змінюючи позиції.

Першу контузію чоловік отримав в травні цього року. Потрапив у госпіталь Харкова, куди до нього приїздила дружина. Невдовзі бійця контузило вдруге, а от поранень чи серйозних ушкоджень не було.

– Як ви думаєте, яке у нього ставлення до служби, якщо він двічі був у відпустці й постійно рвався назад до своїх хлопців, – зауважує сестра Тетяна. – Востаннє приїздив 10 серпня до матері на її 77- ий день народження. Трохи побув у селі, а потім поїхав до своїх в Луцьк.

– Чоловік дуже любив сина і часто спілкувався з ним. Назар, приходячи з училища, завжди питав чи телефонував батько. Він, так як і Василь, вчиться на столяра. Нині проходить практику, – продовжує пані Алла. – Телефонував чоловік часто, як тільки повертався із позицій. Завжди казав, що у нього все добре й ні на що не жалівся. А коли його мобілізовували, говорив: «Йду бити гадів».

Востаннє пані Алла спілкувалася із чоловіком 12 вересня ввечері. Сказав їй, що йде на позиції і потім обов’язково передзвонить… Його ще мали на кілька днів відпустити до Харкова дообстежитися, бо мав проблеми з вухами. Туди ж мала під’їхати і вона. Хотіли подати заяву, щоб невдовзі одружитися й узаконити свої відносини.

– На похорони приїздили два чоловікові побратими. Розповідали, що Василь був вправним воїном, котрий нічого не боявся і мав бути завжди першим, – із смутком в голосі говорить жінка. – Казали: «Є такі хлопці, що бояться навіть із окопу виглянути, коли стріляють, а ваш Василь нічого не боявся». Мені ще казав, що він серед хлопців як дідок, бо був одним із старших в підрозділі. Мав позивний Махно від прізвища Махновець. Дуже хотів, щоб закінчилась війна й чимшвидше міг повернутися до мене та сина.

Кілька років тому у їхній родині від хвороби помер старший брат Петро. Тепер за вільну й незалежну України віддав своє життя Василь…

Слова підтримки та співчуття рідним на кладовищі висловили благочинний Маневицького деканату ПЦУ Андрій Закидальський, заступник селищного голови Михайло Лобода, представник ТЦК та СП вручив сину загиблого Державний Прапор і Грамоту пошани та скорботи. Поховали українського захисника з усіма військовими почестями.

Щирі співчуття його батькам – Івану Павловичу і Парасковії Леонтіївні, дружині Аллі, сину Назару, сестрам, усій родині. Вічна пам’ять українському Воїну Василю Махновцю!

Сергій ГУСЕНКО

Читайте також:

• Загинув на фронті внаслідок ракетного удару: захиснику з Волині навіки 28 років
• Майже тридцять років у строю: спогади про полковника з Волині
• Утримував позиції, повернутися з яких живим було майже неможливо. Історія полеглого Героя з Волині Петра Солодухи